[Попельня]

Форма входа

Меню сайта

[ Добавить новость ]

Попі́льня (рос. Попе́льня, англ. Popilnia, пол. Popielnia) — селище міського типу, районний центр Попільнянського району. Розташоване на південному сході Житомирської області. Значну роль у житті селища відіграє залізнична лінія Фастів—Козятин, що розділяє селище практично навпіл на північну та південну частини, та розміщена на ній однойменна залізнична станція Попільня, що розташована в самому центрі селища.

В північній частині селища зосереджені основні державні установи, будинок культури, магазини, ринок, гімназія, 2 дитсадки, автостанція, лікарня тощо. Тут також знаходиться центральна вулиця Попільні — вулиця Богдана Хмельницького.

В цій частині розміщено і єдиний в селищі мікрорайон, котрий забудований виключно багатоповерховими житловими будинками (в-основному, двоповерховими). Основні вулиці цієї частини (окрім центральної) — Радянська, Калініна, 40-річчя Перемоги, Першотравнева.

Південна частина селища переважно забудована приватними житловими будинками. Тут діє дитячий садочок, декілька магазинів. В повсякденному спілкуванні місцеві жителі для позначення цієї частини селища вживають назву «за путями».

Біля північно-західного краю Попільні бере свій початок невеличка річка Лозинка, котра біля села Миролюбівка впадає в річку Унава.


Етимологія назви «Попільня»

Назва «Попільня» походить від слова попіл. Починаючи з XIV ст. в Україні, в Поліссі і Лісостепу розвивалось виробництво поташу, який виробляли з попелу спалених дерев. Біля кожного такого виробництва була так звана попільня (попельня) — приміщення, де зберігали попіл і технологічно його обробляли.[2]

За іншим переказом, під час нападу татари спалили поселення і воно відродилося з попелу. Існує також легенда, що стверджує, ніби тут першим випалив ділянку й поселився лісник з Паволочі Попелюх.[3]


Історія
[ред.]
Заснування селища

Селищу Попільня вже більше ста років. Воно започатковано в 60-70-х роках ХІХ ст., коли будувалась залізниця, яка з`єднала Київ та Одесу. Траса пролягала поблизу села Попільні і тому споруджена тут станція дістала назву Попільня. Першими будовами станції Попільня був будинок начальника залізничної станції та вокзал.[4]

У 1880–1914 рр. селище Попільня біля залізничної станції відносилося до Попільнянської волості Сквирського повіту Київської губернії, в ньому налічувалося 20 будинків, проживав 101 мешканець. При цьому, у сусідньому селі Попільні (центрі волості) на той час було 218 будинків, 1761 мешканців, діяли церква, церковно-приходська школа, вітряк (млин). Волость охоплювала дев'ять населених пунктів (1 містечко, 5 сіл, 3 малих села), населення становило 11 633 жителя (з них 41 католицького віросповідання, 5 штундів (можливо, представників інших протестантських течій), 330 євреїв). У волості налічувалося 18 744 десятин землі, в тому числі, 10 340 десятин належали власникам великих маєтків, 7 894 десятин були волосними землями, 362 десятин були церковними землями.[5]
[ред.]


Попільня в ХХ столітті.

У 1910 році будується залізнична гілка Попільня — Сквира. У Попільні починає працювати крохмальний завод.[6]

У 1920 році у Попільні налічується 30 будинків і проживало близько 300 чоловік населення.

У 1923 році Попільня стає районним центром.[7]

У 1930 році засновано районну газету «Прапор колгоспника» (тепер — «Перемога»).

На початку 1931 року організована Попільнянська МТС.[7]

1934 року в Попільні відкрито семирічну школу.

1935 року в Попільні почав діяти перший радіовузол на 250 точок. Того ж року розпочав роботу районний будинок культури. В 1935–1937 рр. відкрито дві бібліотеки, книжковий фонд яких наприкінці 1938 року налічував 11 тисяч томів.

З вересня 1937 року Попільня стала частиною новоутвореної Житомирської області. 1938 року Попільню віднесено до категорії смт. В ній проживало тоді 1 700 чоловік.[8]
[ред.]


Німецько-радянська війна

14 липня 1941 — зведений 94-й Сколівський (м. Сколе Львівська обл.) прикордонний загін (командир І. Середа, політрук М. Колісниченко), який був перекинутий до станції Попільня щоб зупинити просування ворога до Києва, вів нерівний бій з танковою колоною ворога біля Попільні. В бою загинуло 152 бійці.[9]

Група Середи спочатку зайняла оборону на висоті «Кругляк» (урочище Левада). На прикордонників рушила ціла армада танків, бронетранспортерів, автомашин з піхотою. По ним ударили артилеристи капітана Юдіна, замаскувавшись по сусідству. Дорога виявилася закупореною. Гуркітлива техніка стала сповзати на пшеничне поле, піхота розосередилася, ховаючись від вогню. З ходу подолати опір захисників «Кругляка» і увірватися до Попільні ворогові не вдалося.

Біля залізничної станції Попільня стояв ешелон з пораненими. Капітан Середа знайшов серед своїх бійців машиніста і той під прикриттям вогню успішно доправив ешелон до Фастова.

Від станції Попільня Середа прийняв рішення відходити двома групами: першу очолив він сам, другу — комісар П. П. Колесніченко. Це дозволило прикордонникам перекатами відійти на намічений рубіж. Отримавши наказ вийти до річки Роставиці біля села Строкова та підготувати новий рубіж оборони, капітан Середа вирушив зі своїми бійцями виконувати поставлену задачу. До села Строків залишалося ще кілометрів зо три, коли з'явилися фашистські танки і піхота. Наступ ворожої піхоти підтримували понад 120 танків. Прикордонники зі зв'язками гранат кидалися під танки, нищили противника вогнем з кулеметів і гвинтівок. До останньої можливості бився разом зі своїми бійцями капітан І. М. Середа. Гранатами він підірвав гітлерівський танк, розстрілював ворога з кулемета. Прикордонники стояли на смерть, але сили були надто нерівні …[10]

Вперше від фашистів Попільня була звільнена 10 листопада 1943 р. в ході запеклих наступальних боїв. Проте, гітлерівці незабаром перейшли в контрнаступ і знову захопили селище. В ті дні героїчний подвиг у боях за Попільню здійснив командир вогневого взводу 1453-го самохідного артилерійського полку лейтенант Петро Фомічов. Його підрозділ розгромив ворожу колону, знищивши 28 автомашин і 80 солдатів. Відбиваючи атаку ворожих танків у районі залізничної станції, Фомічов підпустив на близьку відстань 2 ворожі танки і особисто підпалив їх. У бою він був смертельно поранений. В 1944 р. йому було посмертно присвоєно звання Герой Радянського Союзу.[11]

26 грудня 1943 року війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала армії Ватутіна перейшли в наступ проти німецько-фашистських військ, розташованих південніше Радомишля з метою забезпечення правого флангу головного ударного угруповання фронту. На її лівому фланзі 40-а армія, після завершеного напередодні успішного обходу вузла опору супротивника в Корнині, розгорнула свою ударну групу в південно-східному напрямку і просувалася на Білу Церкву. За три дні наступу військами звільнено понад 150 населених пунктів. У боях розгромлені чотири танкових дивізії німців, у тому числі танкова дивізія СС «Райх» і шість піхотних дивізій.

На той час війська 38-ї армії (командир — генерал-полковника К. С. Москаленко) та 1-ї гвардійської танкової армії (командир — генерал-лейтенант М. Ю. Катуков) в рамках Житомирсько-Бердичівської наступальної операції, зустрічаючи слабкий опір, просунулися більш ніж на 20 км, звільнили станцію Попільня і перерізали залізницю, що сполучає Фастів і Козятин.[12]
[ред.]


Від повоєнних років до наших днів

Через тиждень після звільнення Попільні інженерні частини наступаючих радянських військ за активною допомогою мешканців селища відбудували колійне господарство і відновили рух на залізниці.

Наприкінці січня 1944 року в селищі розпочала роботу медамбулаторія, організована за допомогою пересувного військового госпіталю, в лютому — семирічна школа[13].

У березні 1955 р. в клубі Попільнянської МТС встановили перший телевізор «Т-2 Ленінград»[14].

За переписом 1959 року в Попільні проживало 2 600 осіб.

1 серпня 1961 р. у Попільні створена редакція місцевого радіомовлення, очолював її Г. Ф. Грінченко.

У 1961–1963 рр. електрифіковано і переведено на електровозну тягу залізницю, через станцію Попільня почали ходити електропоїзди.

У 1962 р. було розпочате спорудження декількох двоповерхових будівель. Серед них — восьмиквартирний будинок навпроти базарної площі, комбінат побутового обслуговування (збудований у червні 1983 р.), де розмістились шевська та кравецька майстерні, перукарня, фотоательє; а також, будинок нового готелю. Заклали фундамент під двоповерховий будинок дитячого садка.

З 1 січня 1962 р. в районному кінотеатрі демонструвались широкоекранні художні та документальні фільми, а в 1963 р. відкрито новий книжний кіоск[15].

У 1966 р. в Попільні споруджено великий консервний завод із сезонною продуктивністю 5 млн. банок фруктових та овочевих консервів 40 найменувань.[16]

З 1961 по 1970 рр. у Попільні споруджено близько 300 нових житлових будинків, зокрема 25 багатоквартирних за державні кошти. У центрі Попільні зведено кінотеатр «Колос» із залом на 314 місць, двоповерхове приміщення вузла зв'язку. У 1970 році збудований двоповерховий універмаг «Ювілейний». У жовтні 1972 р. в Попільні став до ладу завод по виготовленню гарячого асфальту. В червні 1980 р. у Попільні закладено фундамент першого в районі п'ятиповерхового будинку на 30 квартир.[17]


Полная версия сайта